Пятница, 29.03.2024, 04:12 | Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

Библиотека

Главная » Статьи » Проза

Синема
Oeri :: Синема
Вона стоїть по центру кімнати, оточена звичними меблями, предметами побуту і порожніми баночками з-під майонезу. Її руки вздовж тулуба, щільно притиснуті до худорлявих стегон, білий льон вільно задрапований на грудях. На Її губах жирно масніє червона помада, запилений протяг тріпає ріденьке темне каре, - Вона не схожа на нещасну, Вона не схожа на повію, Вона не схожа на жінку, Вона стурбовано мне льон пальцями. На Її руках і ногах небесною блакиттю проступають жили, босі стопи ховають пальці у килимовий ворс, Вона відкриває очі й прокліпавшись дивиться на вікно – з рами гострими мутними зубами стирчать уламки скла, запецяні дощами і пташиним послідом. Вона пригадує, що в дитинстві дуже боялась гострих предметів, неконтрольовано, параноїдально, Їй було страшно, коли тверді грані проходили крізь м’які – це нагадувало про давні табу, накладені кимось, хто був задовго до Неї, Богом. Вона підходить і прикладається до облупленої рами, мов до хреста, адже востаннє до вікна торкався бог. Знову мне пальцями льняне простирадло. В сусідній квартирі увімкнувся кінопроектор. Вона думає, з якою ж швидкістю міняються кадри, що їх неможливо розділити подумки, проте все ж уповільнює кіно, різко, кадр за кадром…

…кадр за кадром Вона бачить, як руді патьоки розтікаються по стінам, вологою підповзають до дрізків майонезних баночок, патьоки іржаві й різкі на запах, з металевим присмаком; Вона бачить, як знімають покривала з меблів і дзеркал, у які дивився бог, як руді краплі відбиваються на вишитій скатертині; Вона бачить, як лопаються труби і з них виповзають руді стрімкі змії, чує, як вмикається «сміх аудиторії», коли в храмі мокрими шматами злізають шпалери; Вона чує, як глядачі ляскають виделками об тріснуту затерту порцеляну, як над жовтим перестиглим виноградом літає велика страшна оса, хтось відганяє її кухонним рушником. В носі лоскоче, ніби маленькі мурашки прокладають там дорогу до свого темного мурашника, на мить Їй здається, що під носом у Неї тоненька цівка крові, Вона розмазує це відчуття обличчям, залишаючи рудий слід. Проектор зупиняється, в повітрі зависає кадр, як хтось прочиняє двері до храму, ще хтось вже всередині, складає в сумку вологі рукописи бога, ще двоє розбирають письмового стола; хтось впустив виноградину в склянку з водою.  

Вона повертається на середину кімнати.

< < rewind

Категория: Проза | Добавил: Чензана (26.05.2009) | Автор: Оксана Єфіменко
Просмотров: 590 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]