Пятница, 29.03.2024, 13:41 | Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

Библиотека

Главная » Статьи » Проза

Апокрифи
Oeri :: Апокрифи
Я боюся лишати тебе на самоті. З тої пори, як ти почав проходити крізь стіни... О, вперше я помітила це за тобою, коли ти вимальовував на дзеркалі вензелі помадою. Ти називав їх "пасмами" або "мишачими хвостиками", пальці були замазані у жирну червоняву субстанцію, але ти подовжував малювати, не звертаючи жодної уваги на запитання "Бляха, та хто така Аліна??!", на погрози "Як не скажеш, я запиватиму антидепресанти милом!", - я божеволіла, а ти все одно малював, малював... Моїми руками...
***
Своїми руками ти тримав ручку дверей, а я кричала з того боку, що твої вії зовсім вкриті інеєм. Тебе потрібно було терміново госпіталізувати, бо раптом ... - це заразно? Раптом ... - це невиліковно? Раптом ми помремо від ... ?.. ... пам'ятає нас і щоранку будить тихими дотиками примруженого погляду. Раптом без ... ми не виживем?.. Тебе необхідно було госпіталізувати. Але ти тримав моїми, перепрошую, своїми руками ручку дверей! Я була безсила, тому з радістю зварила тобі кави.
***
А вчора ти був схожий на осу. Велику жовту осу. Різниця тільки в тому, що ти не помітив вікна - оси помічають і тому не можуть покинути кімнати. Чи може навпаки? Але ти не помітив вікна. Так, ти проходиш крізь стіни. Я тільки нещодавно це помітила, коли ти... Я це вже казала. Ти надто часто ставиш осінь під істинність. Ти надто часто ставиш істинність під сумнів. І ти проходиш крізь всі мої стіни, особливо по внутрішній стороні стегна.
***
Я пригадую, коли ми вперше зустрілись. Тоді я подумала, що чекати на осінь стане веселіше. Принаймні, у письмовому вигляді.
***
Ти голосно вив по ночах. Ти вив протяжно, по-вовчому, а я дуже боялась такого твого голосу, і ховалась з головою під ковдру. Але ти пробирався під шкіру і ставав сріблом, мені було холодно, я боялась ще дужче, але я повністю тобі вірила - тільки ти здатен вкрити льодом дзьоба сойці, що живе поверхом нижче. Але я погрожувала... Я казала страшні слова, я ненавиділа всі жіночі імена планети, окрім імені Софія. Але ти не слухав, ти спав сріблом, уві сні рахуючи сліди мух на стелі.
***
А пам'ятаєш, як ти сипав мені у волосся корицю? Тоді сипав рівненьку смужку вздовж мого обличчя, по носу, по губам, підборіддю, тоді по шиї... закінчуючи смужку біля мого пупа? Мабуть, я була замість люстерка. Чи ти був замість леза - я не знаю, але... ти ніколи не міг знайти 100-баксову купюру. Проте я й так гарна, правда?
***
Я знаю, що це ти ховаєш мої газети під шпалери!!! Я знаю, що ти боїшся, коли я рахую пробіли, бо після того моє волосся вповзає тобі в горло. І ти зовсім не можеш говорити. Лише пробілами. І тільки уві сні.
Я знаю, ти боїшся, коли
бе
з
ко
н
т
р
ол
ю
.
***
...Надто давня історія. Надто правдива. Принаймні, у письмовому вигляді. Якби ще не заважав шум з вулиці, вікна ж бо позникали, як тільки ти наважився крізь них ходити... Ти казав, що вставиш нові, але мої руки надто ніжні - я не можу підмести дрізки. Я боюся скла і боюся лишати тебе на самоті... Нехай вікон не буде.
***
Колись ти розливав вино моїм тілом. Чи розбавляв? Чи то було не вино? Чи то було не тіло? Чи то не моє?..
Це було так давно. Я вже не пригадую...
***
...Надто давня ця історія. Надто правдива. Принаймні, у письмовому вигляді.
***
Amen

Категория: Проза | Добавил: Чензана (26.05.2009) | Автор: Оксана Єфіменко
Просмотров: 524 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]